30 серпня 2014 року виповнилося сто тридцять років із часу заснування Національного університету харчових технологій – одного з найстаріших навчальних закладів нашої країни, що готує фахівців для всіх галузей харчової і переробної промисловості.
Історія університету – це яскраве відображення економічного розвитку країни, її науково-технічного прогресу, суспільно-політичного та культурного життя.
Виникнення спеціалізованого навчального закладу пов’язане, з одного боку, з розвитком освіти в Російській імперії, створенням Київського відділення Російського імператорського технічного товариства, а з іншого – необхідністю підготовки інженерно-технічних кадрів вищої і середньої ланки для бурякоцукрового виробництва, галузі, що на той час найбільш інтенсивно розвивалася.
Таким чином, історія Національного університету харчових технологій, витоки якої сягають другої половини ХІХ століття, тісно пов’язана з історією розвитку цукрової промисловості.
На той час в Україні вироблялося 84% цукру від загальноросійського виробництва, і якщо у 1830 році на теренах нашої держави було лише шість цукрових заводів, то у 1848 році їх налічувалося вже 192.
Особливо потребували висококваліфікованих кадрів підприємства графа Олексія Бобринського – цукрозаводчика, якого сучасники вважали засновником цукрової промисловості в Україні і зусиллями родини якого Київ став «цукровою столицею» світу, а Російська імперія увійшла до найбільших виробників цукру. У 1858 році О. О. Бобринський при Смілянському цукрорафінадному заводі заснував початкове училище з трирічним курсом і програмою навчання, яка відповідала програмі церковнопарафіяльної школи. Щорічно навчання в училищі завершували близько 30 осіб, при цьому малозабезпечені учні звільнялись від оплати.
Проблема нестачі кваліфікованих кадрів для цукрової галузі та відкриття спеціалізованого навчального закладу стала нагальною справою, і шляхи її вирішення обговорювалися в пресі, починаючи з 1862 р.
У 1866 році за ініціативи одинадцяти приватних осіб – видатних промисловців, інженерів, а також викладачів Петербурзького університету, було створене Російське технічне товариство, мета якого полягала у сприянні розвитку техніки та фабрично-заводської промисловості (у 1874 р. Товариству присвоєно звання Імператорського).
У 1871 р., згідно з рішенням заснованого у 1870 році Київського відділення Російського технічного товариства, провідні учені – професори Д.І. Менделєєв, О.М. Бутлеров, Ф.М. Гарнич-Гарницький, П.П. Алексєєв, М.А. Бунге та інші – читали курси публічних лекцій, а кошти, отримані за них, перераховували у фонд організації училища цукроварів. Для відкриття навчального закладу у фонд переказували кошти також власники цукрових заводів.
Разом із тим, у період із 1874 по 1877 рр. засновники училища постали перед гострою проблемою нестачі коштів і незатвердженого з цієї причини статуту училища, попри те що Технічне товариство у 1877 році отримало попередню згоду графа Володимира Бобринського (сина Олексія Бобринського) стати Почесним попечителем навчального закладу.
Голова комісії з технічної освіти Російського Імператорського технічного товариства Є.М. Андрєєв у 1874 році розробив проект закону про працю і навчання малолітніх, який у 1882 році був затверджений як Положення про училища, що перебувають у відомстві Технічного товариства. Згідно з ним, Товариству було дозволено відкривати училища при фабриках і заводах; ці училища поділялися на два розряди – школи і спеціальні класи (технічні, ремісничі, креслення, малювання) та школи загальноосвітні.
