Стрийщина не обділена навчальними закладами. В цьому освітньому конгломераті впевнено почувається Державний навчальний заклад "Вище професійне училище №34 м.Стрий".
Про своє, рідне, не можна говорити без любові. У затишному старовинному куточку Стрия, який потопає у зелені, красуються навчальні корпуси ДНЗ "ВПУ-34 м. Стрий". Окрасою взірцевої території, з її миловидними квітниками, зручними пішохідними доріжками є знаменна ботанічна пам’ятка – розкішний 85-літній Дуб Івана Франка та пам’ятний камінь, який нагадує про історію посадки Дуба в честь десятиліття з дня смерті Великого Каменяра.
Освітня домівка – ВПУ-34 – наче розгорнута книга, з давніх і новітніх сторінок якої учні та науково-педагогічні працівники черпають не тільки мудрість, але й снагу та натхнення. Як і кожна людина, кожен навчальний заклад має свою історію. Минуле Вищого професійного училища №34 – неповторне та славне.
Училище знаходиться в приміщенні, в якому розташовувалась при “Просвіті” м.Стрия “Руська бурса” (пізніше, від 1932 р. – “Українська бурса”, де були розташовані “Українська гімназія” та Жіночий Учительський Семінар “Рідної школи”). Потім “Українська бурса” перейшла у свою нову будівлю по вулиці Ю.Крашевського (у часи національно-визвольних змагань вулиця носила ім’я Богдана Хмельницького, згодом – Осипенка, а з 1992 р. – Гайдамацька, де і сьогодні знаходиться ВПУ-34), побудованої на кошти української громади.
Прискоренню будівництва нової бурси сприяв фундатор і перший Голова “Просвіти” на Стрийщині Степан Сас Дубравський.
Учитель записав частину свого майна (в розмірі 20.000 австр. корон) на “Руську бурсу”, як “залізний капітал”, з відсотків якого установа мала давати щороку 5 стипендій бідним учням.
У 1907 р. будинок «Руської Бурси» купив за 83.000 корон «Молочарський союз», а Відділ установи розробляв заходи щодо подальшої розбудови нової просторішої бурси. І в 1912 р., під головуванням катехита о.Юліана Дзеровича, за планом інженера Степана Гурина, була збудована величава будівля, - одна з найбільших в Стрию. Однак, не довго тодішня молодь користувалась своїм «домом». Після Першої світової війни будинок забрало польське військо. Але згодом, 1920 р., після тривалих заходів і клопотань адвоката доктора Єроніма Калитовського, військо звільнило приміщення будинку. Проте він був таким знищеним, що вже не можна було відкрити бурсу через нестачу фондів на відновлення. Відділ, який очолював д-р Антін Герасимів, запропонував шкільній «Кураторії» у Львові винайняти будинок для «Української гімназії» та дівочої семінарії «Рідної Школи». Ціни, яку запропонувала «Кураторія» (а це – 120.000 польських марок (замість 1.200.000.)), вистачало ще й на сплату податків.
Не бажаючи допустити того, щоб уряд забрав будинок, вирішено дати його задарма згаданим вище українським школам. Але у 30-х р.р. «Шкільна Кураторія» «зламала» умову – усунула українського директора Грицака М. і розташувала в «Українській Бурсі» гімназію, яку очолив директор-поляк Фрончкевіч. Згодом була створена чисто польська - 2-га Державна гімназія.
У роки національно-визвольної боротьби української нації будинок «Руської Бурси» був домом «Військового Пласту» (згодом – місце постою Стрийської Окружної військової команди, що була зверхньою владою Стрийської військової залоги).
У підвалах (пивницях) «Руської бурси», у скринях на вугілля зберігалось чимало військової зброї, яку придбали військові пластуни перед Листопадовим зривом і заховали її тут - «на всякий випадок». Бурса стала домівкою і для гуртка «Пугачів» Стрийського Військового Пласту, який отримав найкращий, який тоді можна було собі уявити, військовий вишкіл.
20 травня 1919 р. поляки захопили Стрий, «зірвали останній листок полегшення Листопада», і «закували в кайдани» Стрийщину двадцятирічною неволею…
А далі, вулицями нашого міста, крокувала війна. Там, де ступали її ноги, - залишались розбрат і смерть…
І в такий важкий, повоєнний час ВПУ-34 бере свій початок з ФЗУ-1, яке було засноване в 1944 р. як навчальний заклад для підготовки фабрично-заводських підприємств Стрия та Стрийського району. Першим директором ФЗУ-1 був Каченюк Петро Павлович.
Тоді, на цій території знаходився лише один навчальний корпус – старий корпус колишньої Української гімназії. Контингент учнів становив 52 учні, які начались за трьома робітничими професіями:
· слюсар з ремонту вагонів;
· помічники машиністів;
· кондуктори.
У 1946 р. ФЗУ-1 перейменували в ЗУ-2. Очолив цей навчальний заклад новопризначений директор – Жидецький Владислав Владиславович. Навчання в училищі проводилось за аналогічними професіями, які були в 1944 р.
У 1954 р. ЗУ-2 перейменували в ТУ-3. В училищі в цей час нараховувалось 240 учнів. А тепер тут готують робітників за наступними спеціальностями:
· машиністи парових машин;
· механізатори сільського господарства;
· електромеханіки;
· радіомеханіки;
· бухгалтери.
1958 рік. ТУ-3 перейменовано в ТУ-5. Упродовж цього періоду в училищі нараховувалось 300 учнів. ТУ-5 готувало робітників уже за такими професіями:
· механіки автомобільного транспорту;
· електромеханіки;
· дизелісти, сантехніки, вентиляційники;
· монтажники нафтових і хімічних промислів;
· монтажники залізобетонних конструкцій.
