У жовтні 2015 року Кілійському професійному ліцею виповнюється 70 років.
Державний навчальний заклад «Кілійський професійний ліцей» має свою історію створення, етапи реорганізації, становлення. Історія ліцею – це історія людей, які в різні періоди за 70 років існування навчального закладу плідно і самовідано працювали над створенням матеріально-технічної, навчальної бази, над виконанням головного завдання – підготовкою кваліфікованих робітників, необхідних для економіки та господарства України.
21 серпня 1945 року згідно наказу Головного управління трудових резервів при Раді Міністрів СРСР було створено Ремісниче училище №12. Спочатку училище діяло на базі сільськогосподарської артілі. Приміщення артілі «Нове життя» було переобладнано під цехи – слюсарний, столярний, літейний, була встановлена автономна електростанція для обслуговування цехів.
2 жовтня 1945 року продзвенів перший дзвоник, який поклав початок навчально-виробничій діяльності училища. Поступово створювались нові цехи зварювальний, інструментальний, токарний, ковальний. Були створенні класи для теоретичного навчання, бібліотека, їдальня. Перший директор Ісаков Дмитро Іванович, займав посаду директора ремісничого училища №12 і морехідної школи.
Обладнання цехів училище отримувало по репараціям з Німеччини. Меблі, парти виділяла держава та виробляли своїми силами. Перші майстри училища – Лісний В.В., Меркурій М.Г., Єгоров В.В., Фрунзе В.П., Кузнецов Г.І., Глинський Л.А.
Кожного року училище випускало 160 робітників, поступово збільшуючи контингент училища на 20-25 відсотків.
Із спогадів Ісакова Д.І.: «За 17 лет свого существования училище подготовило для предприятий и пароходств Министерства морского флота тысячи молодых специалистов: мотористов, корпусников, токарей, электрогазосварщиков, слесарей- корпусников. Воспитанники нашого училища плавают на многих судах, работают на предприятиях Дунайского, Черноморского и Дальневосточного пароходств». (Газета «Дунайский водник» 5 червня 1962 року, стаття «Здесь куются кадры»)
Колектив училища неодноразово займав перші місця у змаганні серед навчальних закладів професійно-технічної освіти Одеської області, а також друге місце у республіканському конкурсі.
У 1962 році згідно рішення Ради Міністрів УРСР ремісниче училище №12 було переіменовано у міське професійно-технічне училище №12.Завданням таких училищ було підготовка технічно грамотних кваліфікованих робітників і моряків підприємств Міністерства морського флоту.
Із спогадів Ісакова Д.І.: «За 17 лет свого существования училище подготовило для предприятий и пароходств Министерства морского флота тысячи молодых специалистов: мотористов, корпусников, токарей, электрогазосварщиков, слесарей- корпусников. Воспитанники нашого училища плавают на многих судах, работают на предприятиях Дунайского, Черноморского и Дальневосточного пароходств». (Газета «Дунайский водник» 5 червня 1962 року, стаття «Здесь куются кадры»)
Колектив училища неодноразово займав перші місця у змаганні серед навчальних закладів професійно-технічної освіти Одеської області, а також друге місце у республіканському конкурсі.
У 1962 році згідно рішення Ради Міністрів УРСР ремісниче училище №12 було перейменовано у міське професійно-технічне училище №12.Завданням таких училищ було підготовка технічно грамотних кваліфікованих робітників і моряків підприємств Міністерства морського флоту.
Із спогадів Ісакова Д.І. : «В настоящее время коллектив готовится к новому 1962/63 учебному году: расширяется учебно-производственная база училища, на территории Килийского судоремонтного завода заканчивается строительство цеха с двумя отделениями для мотористов и судокорпусников, есть сварочный цех на территории училища. Строится прачечная, идет ремонт учебного корпуса, общежития и мастерских. Учебные классы, кабинеты и библиотека пополняются новыми наглядными пособиями и литературой.
Воспитанникам училища создаются все необходимые условия для нормальной учебы и жизни.»(«Дунайский водник» 5 червня 1962р.)
У 1982 році кількість учнів в училищі складало 985 осіб. Вводились нові професії для учнів: столяр-моторист І класу, матрос І класу, матрос І класу-столяр. Училище стало багатогалузевим . В училище було передано користування сучасне на той час навігаційне обладнання як діючий нагляднийпосібник. В училищі працювали викладачі Гульченко Г. І., Зарубін В. С.,Герладжи В. А., Морозова Н.Г. В 80-ті роки директором училища працювали
Бондаренко Михайло Філіпович, Кушнір Павло Лаврентійович (старіший ветеран училища), Большаков Герман Іванович,
Сараєв Микола Іванович.
В училищі навчались учні з різних областей України, всього Радянського Союзу: Донбасу, Петропавловська-Камчатського, Миколаєва, Херсона, з Молдавії та інших районів СРСР. Випускників працевлаштовували в пароплавства – Дунайському, Чорноморському, Балтійському, Тихоокеанському та заводи, які підпорядковувались Міністерству Морського флоту, працювати у Владивостокі, Находкі, Комсомольськ-на –Амурі та багато інших містах.
З 1950 року в нашому містечку діяло ще одне училище – ПТУ №23. Цей навчальний заклад має теж свою історію. Училище створене в серпні 1950 року і до 15 вересня 1951 року діяло як філія Архангельського училища механізації сільського господарства, розташованого в місті Миколаєві.
15 вересня 1951 року постановою Ради Міністрів СРСР училище було реорганізоване в самостійне училище механізації бавовництва Ізмаїльської області УРСР під назвою УМСГ №11.В цей час на півдні України планувалось розпочати освоювати бавовництво як нову галузь сільсько-господарського виробництва.
Першим директором училища був Романенко Георгій Васильович, ветеран Великої Вітчизняної війни орденоносець. Він розгорнув плідну роботу з комплектації інженерно-педагогічного колективу училища обладнанню кабінетів та майстерень. Директору допомагали перші майстри училища: Окуленко І. Д., Зайкін І. Г., Холуєв М. І., Рачук В. А., Іноземцев М. Р.
У вересні 1953 року УМСГ №11 було реорганізоване в училище по підготовці механізаторів широкого профілю для Ізмаїльської області та цілинних земель Казахської РСР. При училищі були створенні дві філії - у селі Суворове Ізмаїльського району і місті Татарбунари. Крім механізаторів широкого профілю училище готувало машиністів машинно-тракторних станцій і бригадирів тракторних бригад. За період з 1950 по1963 училище підготувало близько 8 тисяч спеціалістів для сільського господарства, у тому числі
1,5 тисячі фахівців для цілинних земель Казахстану.
Над удосконаленням навчально-виробничого процесу разом з директором Романенко Г.В. в кінці 50-х на початку 60-х працювали: перший заступник директора Рось Г.І., завідуюча навчальною частиною Бєлая О. В., викладачі Патрійчук Л. Д., Карпичко А.С., Степова В. П., Беляєва І. А., Міхов Ф.А., а також вище названі майстри виробничого навчання.
У 1963 році училище було реорганізоване в ДПТУ яке стало випускати робітничі кадри для будівництва. Першим директором після реорганізації училища став Пешиков Іван Григорович, його змінив Ляховський Сергій Олексійович, випускник системи профтех освіти. Випускники училища Байлук І.М., Стасенко І.М., Рижало А.Т., Задорожна А.П., Чебанов Д.Ф., Нєдов Ф.Н., відпрацювавши в народному господарстві, повернулися в училище в якості майстрів виробничого навчання. Удосконалювалась матеріально-технічна база училища, оснащувались новим обладнанням цехи та
кабінети.
У1976 році училище стало готувати робітників різних професій з середньою освітою. Реорганізовувались заново створювались лабораторії газоелектрозварників, автослюсарна майстерня, авто крановиків, плиточників, малярів, каменярів, слюсарів-сантехників, кабінети спецдисциплін, навчальні кабінети. Побудовані спортивний зал, кабінет початкової воєнної підготовки, клуб, бібліотека з читальним залом, тир. В училищі була створена достатня база для навчально-виробничої діяльності, позаурочної виховної роботи, змістовного дозвілля учнів училища.
19 червня 1987 року ПТУ№12 та СПТУ№23 були об’єднані в середнє професійно- технічне училище №64. В грудні 1989 року СПТУ№64 згідно наказу обласного управління освіти було перейменовано в ПТУ№12.
З 1 вересня 2004 року згідно з наказом Міністерства освіти і науки ПТУ№12 було реорганізоване в Кілійський професійний ліцей, який діє по сьогоднішній день. КПЛ готує робітничі кадри таких професій: електро-газозварник, водій категорії «С»; електромонтер з ремонту електроустаткування, водій категорії «С»; кухар-кондитер; плодоовочівник-кухар; токар-ектрогазозварник. Навчально-виробничий процес проходить в 22 кабінетах
5 лабораторіях, 5 майстернях, спортивному залі, навчальному господарстві.
